E-mail: info@opera-ballet.com.ua Каса театру: 778-44-69 - Комерційна каса: 744-82-19 - Головний адміністратор: 778-44-73 - Приймальна: 744-03-26
Welcome visitor you can log in or create an account

Історія театру

Історія Дніпропетровського академічного театру опери та балету

Дата народження театру - 26 грудня 1974

Основоположники:

  • Марк Литвиненко - директор,
  • Анатолій Ареф'єв - художник,
  • Петро Варивода - диригент,
  • Василь Кіосе - хормейстер,
  • Людмила Воскресенська - балетмейстер.

26-го грудня 1974 року урочисті звуки фанфар проголосили відкриття в Дніпропетровську театру опери та балету. Цією подією була відновлена історична спадкоємність, бо, власне, оперний театр у Дніпропетровську існував і раніше, з 1931 року як ДРОТ (Дніпропетровський робітничий оперний театр) і до війни. У 1941 р. театр був евакуйований до Красноярська, де об'єднався з Одеською трупою. Але після війни його артисти поповнили трупи Одеси, Донецька, Харкова, у Дніпропетровську ж його діяльність не відновилась. Та жива пам'ять про „свою Оперу” і традиції, нею закладені, створювали передумови для відродження театру, що і здійснилося в 1974 р. Ухвала Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1973 р. (№ 405) офіційно ствердила ідею створення Дніпропетровської опери.

Засновниками театру були: Марк Григорович Литвиненко, заслужений працівник культури України (директор); Анатолій Васильович Ареф’ев, народний художник СРСР, лауреат державної премії ім. Т. Г. Шевченка (головний художник); Петро Семенович Варивода, заслужений діяч мистецтв України, лауреат державної премії ім Т. Г. Шевченка (головний диригент); Людмила Володимирівна Воскресенська, заслужена артистка Росії (головний балетмейстер), Василь Васильович Кіосе, заслужений артист України, лауреат державної премії ім. Т. Г. Шевченка (головний хормейстер). Багато в чому завдяки їх енергії і таланту у новоствореному театрі були зібрані чудова оперно-балетна трупа, колективи хору і оркестру з великим потенціалом творчих можливостей.

Художніми орієнтирами для тих, хто тільки починав театральну біографію – співаків, музикантів, танцівників, – служили ті, чию обдарованість доповнювали набуті раніше сценічний досвід і професійна майстерність. Всіма визнаними лідерами стали: Нонна Суржина, Анатолій Даньшин, Микола Полуденний, Микола Український – солісти-вокалісти; Леонора Еллінська, Алла Петріна, Ольга Загуменникова, Віктор Рогачов, Микола Войтенко – солісти балету; Гаррі Логвин – концертмейстер оркестру. Об'єднуючим стимулом служило загальне бажання створити свій театр, з індивідуальним обличчям і характером. Реальність мрії забезпечували могутній потенціал, невичерпна працездатність, щирий ентузіазм.

В результаті на момент відкриття театр вже мав певний репертуар. Презентація його тривала тиждень. Дев'ять спектаклів були представлені глядачам. Серед них і ті, що надовго стали візитною карткою Дніпропетровського державного театру опери і балету: «Князь Ігор», «Ріголетто», «Лебедине озеро», «Бахчисарайський фонтан». Тільки за перші два роки в театрі було поставлено 18 спектаклів. Їх відрізняла жанрова різноманітність: велика класична опера і камерна, балети і дивертисменти, оперети, дитячі вистави, концерти, тематичні музичні програми.

Творчий розвиток молодого колективу йшов у двох магістральних напрямах: освоєння і популяризація світової класичної спадщини («Кармен», «Севільський цирульник», «Євгеній Онєгин», «Жізель», «Лускунчик») і звернення до творів сучасних композиторів, музики ХХ ст., зокрема – до кращих українських зразків («Спартак» Хачатуряна, «Порги і Бесс» Гершвина, «Панночка і хуліган» Шостаковича, «Богдан Хмельницький» Данькевича, «Лісова пісня» Скорульського). Повага до традицій реалістичного театру не виключала експериментального пошуку нових виразних засобів. Цьому сприяла відкритість театру, його готовність до контактів з визнаними майстрами.

З позицій днів сьогоднішніх виразно видно, що “дніпропетровське диво” , про яке так охоче писали у той час і преса, і театральна критика, не було випадковим і незапрограмованим. Навпаки, воно носило досконально обдуманий, програмний характер. Концепцію становлення і розвитку молодого театру здійснювала високопрофесійна команда головних фахівців. Крім творчих амбіцій, що виявлялися у зухвалому бажанні творити з нуля, буквально з першої цеглини, свій театр (новий, не обтяжений рутиною застарілих канонів), їх об'єднувала щира любов до високого мистецтва і свята переконаність у його необхідності для глядача.

Тим часом театр продовжує стратегічний курс на збагачення репертуару: класичного («Травіата», «Трубадур», «Шопеніана», «Дон Кіхот») і сучасного (опера І. Дзержинского «Тихий Дон», балет К. Молдобасанова «Материнське поле», А. Мелікова «Легенда про любов»). До театру приходить молоде покоління перспективних диригентів – М. Шпака і А. Чепурного; режисерів-лідерів – Ю. Чайки і Є. Бузіна. У спільній роботі над новими виставами – «Багато галасу даремно», «Дзвоник», «Дон Жуан» – складаються успішні професійні союзи: балетмейстер З. Кавац, диригенти М. Шпак, А. Чепурной, хормейстер Й. Недзвецький, художник В. Ареф’єв, режисер Є. Бузін. Високоосвічені, талановиті, не заспокоєні у пошуках сучасних театральних форм, – вони вносять у діяльність колективу свіже осмислення музичної драматургії, елементи і нюанси нової естетики і стилістики. Особливо плідні їх звернення до творів українських авторів («Запорожець за Дунаєм», «Грім з Путівля», «Повернений травень», «Прапороносці»). Подіями в історії театру є постановка прокоф’євських балетів («Блазень», «Блудний син», пізніше – «Ромео і Джульєтта»), пуччиніївська «Мадам Баттерфляй» і „Джоконда” Понк’єллі. Справжнім святом для глядачів стали балет «Великий вальс» та оперета «Сильва».

Життя театру подібне до людської долі. І складається вона не тільки зі сходжень, підйомів і досягнень. Часом серед переможних фанфар звучать і сумні, мінорні ноти творчих невдач і втрат. Деколи – непоправних. Йдуть з життя основоположники театру В. Ареф’єв, М. Литвиненко. Слідом за ними дніпропетровська опера втрачає маестро Б. Афанасьєва, В. Кіосе. Скорботний цей мартиролог з роками збільшується. Хворобливо переживає театр і неминучу зміну творчих поколінь, заміни в команді лідерів, викликані від'їздом Л. Воскресенської, молодшого Ареф’єва (до Москви), А. Чепурного і Є. Бузіна (у новостворений театр в Росії). Ускладнює ситуацію і період перебудови у країні (недостатнє фінансування різко знижує кількість прем'єр). У нелегких умовах виживання театр очолюють Юрій Чайка (директор, художній керівник), Володимир Гаркуша (головний диригент), Олександр Соколов (головний балетмейстер), Йосип Недзвецький (головний хормейстер, після його від'їзду на цей пост заступив Валентин Пучков-Сорочинський). У цей критичний період колектив рятувала і підтримувала потужність його творчого потенціалу, закладена ще у початкові роки життя. Всупереч негативним обставинам, театр використовує один з позитивів перебудови: він починає активну міжнародну гастрольну діяльність, вбачаючи в ній і шанс для виживання, і творчий стимул. Так дніпропетровська опера знаходить свою нішу в культурному просторі Європи (гастрольні поїздки до Болгарії, Польщі, Франції, Ірландії). Придбання досвіду розширює географію: маршрути театру збагатяться гастролями до Китаю і Лівану, Йорданії та Ізраїлю, США та Італії.

Продовжує театр і традиції пошуку нових акторських імен, репертуарних назв, сучасних форм сценічної виразності. Балетну трупу 90-х років прикрашають Ганна Дорош і Максим Чепік, заслужені артисти України (нині – солісти Національного балету). З опери на столичну сцену перейшов Олександр Востряков, у Ленінградську Маріїнку -- Віктор Луцюк. До зеніту співочої кар'єри підніметься Едуард Срібніцький, народний артист України. Не пориваючи з Дніпропетровською оперою, він об'їздить як запрошений соліст мало не всю Європу, частково прихопить і Азію.

У ситуації нестабільного життя країни і суспільства, часу постперебудови театр визначив головною метою – збереження класичної спадщини, життєдайних традицій і заповітів, закладених його фундаторами. Як не парадоксально, існування в умовах надзвичайних, активно стимулювало театр до пошуку нових форм, можливостей, ділових і творчих контактів. Поступово міняється ”психофізика” театру, він стає більш динамічним, прагматичним, реальним і сучасним. Ця тенденція активно просліджується у сьогоднішніх творчих звершеннях («Турандот» на площі, «Кармен» з участю естрадних зірок, балетно-танцювальні спектаклі у форматі неокласики, джазу, модерна). Важливими і цікавими в житті театру стали авторські балети О.Ніколаєва "Академія натхнення", "Це танго в червні", "Ніч перед Різдвом", “Карміна Бурана”, “Княгиня Ольга”, “Колиска життя”, “Ісус”. успішно синтезують різні жанри мистецтва. Живе звучання симфонічного оркестру, вокалу (академічний хор та оперні солісти), органічно поєднуючи з візуальним мистецтвом балету, створюють потужну енергетику, що впливає і на випадкову аудиторію, викликаючи закономірний інтерес та цікавість. Також завжди цікаві балетні експериментальні роботи молодого хореографа Дмитра Омельченка: “DEGAGE”, “Zaкулісся” та “Корсар”, в яких дуже гармонійно автор поєднує класичну хореографію та хореографію модерну та сучасних танцювальних направлень.

Справжнім подарунком для дніпропетровських дітлахів став сумісний проект Дніпропетровської опери та Дніпропетровського муніципального театру актора і ляльки у проекті «Люди та ляльки» мюзиклу «Білосніжка» та “Снігова королева”.

Етапним моментом в біографії театру було присудження йому високого звання «Академічного» у березні 2003 року.

Нині у театрі працює команда лідерів: генеральний директор – О. Шароваров; головний диригент – В. Гаркуша, народний артист України; художній керівник театру — О. Ніколаєв, заслужений артист України; головний режисер Ю. Чайка, народний артист України; художній керівник балету З. Зінченко, заслужена артистка України; головний хормейстер – В. Пучков-Сорочинський, заслужений діяч мистецтв України.

Театр постійно бере участь в конкурсах та фестивалях, його артисти одержують престижні нагороди. Так, хореографічне сказання “Княгиня Ольга” та фольклорне дійство “Колиска життя” на музику видатного українського композитора, Героя України Євгена Станковича були висунуті на здобуття Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка в номінації „Музика”. В основі вистав -- найважливіші події української історії та особливості національного характеру, сьогодні ці вистави відповідають потребі суспільства звернутися до неминущих духовних цінностей українського народу, його історичної пам’яті, яка рятує націю від забуття.

Щороку Дніпропетровський театр опери та балету бере участь, і здобуває нагороди у регіональному фестивалі-конкурсі Придніпров’я “Січеславна”. Більшість нагород театру пов’язана з цією творчою подією, що проводиться за підсумками кожного сезону.

На протязі останніх років головний диригент та солісти опери та балету брали постійну участь у статусі запрошених гостей у виставах академічних театрів України: Донецька, Одеси, Харкова та Києва. Наш театр також постійно запрошує диригентів і солістів з провідних оперно-балетних театрів України та зарубіжжя.

Важливо, що Дніпропетровський академічний театр опери та балету зберігає класичні традиції, не боїться постійно експериментувати, шукати нові театральні форми, постійно враховує різний вік та смак сучасного глядача. З самого початку і до сьогодення основою діяльності театру є глибока повага до світових і національних культурних традицій, бажання донести до глядачів гуманістичну суть високого мистецтва.