E-mail: info@opera-ballet.com.ua Касса театра: 778-44-69 - Коммерческая касса: 744-82-19 - Главный администратор: 778-44-73 - Приемная: 744-03-26
Welcome visitor you can log in or create an account

Олександр ШАРОВАРОВ: «Знаєте, на який спектакль найбільше продається квитків? Це балет «Лебедине озеро»

Олександр ШАРОВАРОВ: «Знаєте, на який спектакль найбільше продається квитків? Це балет «Лебедине озеро»

Пам’ятаю, як ще років десять тому Дніпропетровський оперний серйозно трусило. Невдоволення колективу політикою керівництва доходило до такого, що артисти пікетували будівлі обласної влади і виносили до них труну з надписом «оперний театр». Здавалося, що ситуація дійшла межі. Однак театр виявився радше живим, ніж мертвим. Виведенню його з коматозного стану посприяло і призначення нового керівника Олександра Шароварова.

Нині Дніпропетровський академічний театр опери та балету може похвалитися і новими цікавими постановками, прем’єри яких щоразу ставали подіями, і талановитою творчою молоддю. Однак наша розмова з Олександром Вікторовичем більше присвячена питанням, яким зазвичай приділяється мало уваги в інтерв’ю журналістів, — адміністративно-організаційним. Тим більше, що цього літа Олександру Шароварову випала нагода взяти участь у міжнародній конференції, організованій для діячів культури України. Тема заходу — особливості театральної діяльності Євросоюзу на прикладі театрів Угорщини.

— Олександре Вікторовичу, яким чином ви змінювали систему роботи в театрі?

— Систему роботи театру важко змінити, адже з часів Колізею мало що помінялося. Тим паче, оперний театр — один із найконсервативніших. Я це зрозумів, коли сюди прийшов, тож нічого кардинально міняти не збирався.

— Але ж позитивні зміни відбуваються. Зокрема ви не боїтеся експериментувати, підтримуєте незвичні ідеї як досвідченого метра сцени Олега Ніколаєва, так і молодого постановника-хореографа Дмитра Омельченка. Ось хоча б «Карміну Бурану» взяти — унікальне дійство, де танцює навіть хор. Або дитячу оперу «Білосніжка» — спільний проект із театром ляльок. Це ж ризиковано!

— А в нашій ситуації нам боятися нічого. Хоч як би ми старалися, краще, ніж, наприклад, у Метрополітен-опера, не зробимо. Натомість ми можемо робити те, що не можуть в інших академічних театрах. Так, у нас є авторські модернові постановки, якими ми залучаємо глядача, — це також і балет «Дегаже» з поєднанням старовинної і сучасної хореографії, і театральне дійство «Ісус» на музику Джона Дебні, в якого особисто вдалося безкоштовно отримати дозвіл на постановку. Днями очікується прем’єра балету «12 стільців», яку в цьому жанрі ще ніхто не робив. Але і класику ніхто не скасовував. Ви знаєте, на який спектакль найбільше продається квитків? Це балет «Лебедине озеро». Далі йде «Лускунчик». По суті, під нашим дахом маємо два театри — класичний і модерн. І не забувайте, що будь-яка класика колись була новим словом у мистецтві. Щоб театр жив, він має працювати на глядача.

— Розкажіть, будь ласка: яке враження на вас справила конференція, що нового дізналися?

— В Угорщині діють два професійних громадських об’єднання: асоціація столичних і асоціація нестоличних театрів. Голова другої — Петер Фекет — і запросив мене на цю міжнародну конференцію, яку профінансував Євросоюз. Тож ми мали змогу поїздити театрами Угорщини. Вони здебільшого працюють так само, як і в інших країнах Європи. Основною темою обговорювання на конференції була тема утримання і фінансування театрів в ЄС.

— І чим їхня система відрізняється від нашої?

— Дрібницями і нюансами. Загалом, те, що можна було в нас запровадити, ми давно втілили в життя. Ми не відстаємо від європейських театрів щодо організації, наші структури схожі. Суттєва різниця лише в оплаті праці та контрактній системі. І з точки зору законодавства системи схожі, але їхня капіталістична успішно працює, а нашій ефективно працювати заважає постійний «соціалістичний контроль».

Яка там діє схема? Приблизно 30% бюджету формується за рахунок держави, десь 30% іде з місцевої казни і близько 30% заробляє сам театр. Один раз на рік директор театру представляє муніципальній фінансовій комісії фінансовий план на наступний рік. Після обговорення його затверджують. За розподіл коштів відповідає директор, і після їх виділення ніхто вже не питає його, куди і на що будуть витрачені гроші: на гонорари, технічне обладнання чи комунальні платежі. Витрати в театрі не потребують постійного узгодження в різних інстанціях, протягом року більше фінансові питання не порушуються. Але це не означає, що їх ніхто не контролює: є фінансова інспекція, яка перевірить, куди пішли гроші — але вже за фактом.

Дуже важливо, що директору довіряють, адже він за все відповідає своїм ім’ям та своєю посадою перед законом. Ще цікава особливість: фінансування з державного бюджету залежить від фінансування з міського. Якщо муніципалітет збільшить цю суму, то й держава збільшить — і навпаки. Якщо міська влада зменшить фінансування, це означає, що театр місту не потрібен, відповідно — не потрібен і державі. А для кожного міста театр — це його обличчя, його імідж, тому влада угорських міст на театрах не економить і постійно піклується про них.

— А в нас…

— А в нас то виділяють кошти, то урізають. І все це ще треба провести через сесію місцевої ради. Причому кошти повинні спрямовуватись конкретно на зарплату, конкретно на комуналку і так далі. Ті ж самі тендери взяти, де виграє не кращий постачальник, а дешевший, процедура триває три місяці. А якби мені як директорові довіряли, я би просто пішов і купив тканину на костюми саме такого кольору, який потрібен. В їхнього директора більше свободи для маневру, він сам вирішує, куди сьогодні витратити гроші -- на ремонт чи постановку.

— Тобто нема такого поняття, як нецільове використання коштів.

— Так. Крім того, ми прив’язані до тарифних ставок, у нас немає фонду економії заробітної плати, при урізаному бюджеті ми не маємо змоги фінансово стимулювати людей на кращу роботу. Там директор працює за контрактом, як і вся трупа. А у нас — тільки директор, усі решта — на ставці. Звільнити недбайливого працівника практично неможливо, як і довести, що артист погано співає чи танцює. Якщо людина вчасно приходить на роботу, не випиває, не дебоширить і робить вигляд, що працює, вона все одно залишиться на роботі, а глядачі будуть змушені дивитися погані вистави.

— Але ж існують художня рада, атестації.

— Наведу один приклад. Була у нас атестація кілька років тому однієї солістки, яка вперто не хотіла міняти манеру співу. А доходило майже до криміналу — в артистки могли постраждати серйозно голосові зв’язки, на яких вже з’являлися вузлики. Ми запропонували жінці іншу роботу, а вона подала позов до суду. Мені шкода було суддю, яка намагалася чесно у всьому розібратися, але це питання дуже специфічне. Наша артистка показує на суді диплом, виданий 20 років тому: «Ось, я солістка опери, і друзі всі кажуть, що я добре співаю».

Ми запросили фахівців з харківського та львівського театрів, які підтвердили, що на сьогодні її вокальна форма дуже погана і в опері вона співати не може. Запрошували лікаря-фоніатра, який надав свої висновки. Суд виніс рішення на нашу користь, але це більше виняток, ніж правило. І розв’язувати питання вокальної форми у судах — це нонсенс. Усі театри Європи працюють за контрактною системою, яка придумана не вчора і довела свою ефективність. Зазвичай зі співробітниками театру укладають контракт на рік. Кожен знає: якщо він сьогодні погано відпрацює, його завтра не запросять.

— А як артисту щороку бути у напруженому стані? Він же незахищений тоді.

— Театр існує для глядача чи для артиста? Якщо для глядача, то треба виходити з інтересів глядача. Подивіться і з іншого боку: якщо артист затребуваний, він і оплату за контрактом отримує в 3—5 разів більшу, ніж зарплата. А якщо не затребуваний, то, може, йому змінити професію? Петер Фекет розповідав: «Коли я хочу поставити спектакль, запрошую режисера. Той каже: на цю роль бачу такого-то, а на цю — такого-то. Відповідно під цю виставу укладаю контракти на рік». Контракт дає змогу ставити вистави під конкретних виконавців, залучати відомих артистів. А я затиснутий у рамках трупи.

— А хіба ви не можете запрошувати відомих виконавців?

— Можу. Але чи зголоситься зірка працювати на ту ставку, що в мене є? Можемо запросити на одну виставу. А якщо треба вчити роль місяць-два? Угорський театр має муніципальне службове житло, де можуть жити запрошені фахівці. І в нашому театрі було своє житло — гуртожиток на зразок малосімейки. Нині воно передається міськраді, щоб люди змогли зробити приватизацію. Дехто в цьому гуртожитку прожив 30 років, і там у нього народилися й виросли діти. Ми не можемо людей виганяти на вулицю. З іншого боку, службового житла в нас не буде.

Ще одна перевага європейських театрів — вони мають по кілька сценічних майданчиків в інших містах. І це не просто майданчики, а сцени, зроблені саме під цей театр.

— Іншими словами, Дніпропетровському оперному бажано б мати на балансі ще сцени, наприклад, у Нікополі чи Павлограді…

— Правильно. Ми ж розуміємо, що через відстань нікопольці є не частими гостями на наших виставах у Дніпропетровську. А ми змушені працювати по області на рівні сільських клубів і підлаштовуватися під умови, коли то завіси нема, то штанкетів, то світла, ще чогось. От і возимо вистави в урізаному вигляді, страждає якість. Натомість у Європі багато доступних сценічних майданчиків навіть літнього варіанту, які обладнані належним чином. Це дає змогу працювати гнучкіше і бути ближче до людей.

— Чи заробляє Дніпропетровський оперний до 30% свого бюджету?

— Драматичний театр теоретично може стільки заробити, а оперний — ніколи. Він більш затратний. Щорічна дотація театру Ла Скала становить приблизно 110 мільйонів євро — це при їхній високій відвідуваності та цінах на квитки. Також відіграє роль спроможність глядачів. Театр повинен бути загальнодоступним, за браку фінансування він не виживе. Нинішній сезон через ситуацію в нашій країні буде складним. А в театр ходять ситі люди, які не мають проблем.

— Або ж які хочуть від них відволіктися.

— Мені б хотілося, щоб так було! Ми помітили, що в театр ідуть щасливі люди, і хай щасливих людей буде більше! Хай у театрі люди відчують себе більш вільними!

Наталія БІЛОВИЦЬКА,

«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ШАРОВАРОВ. Народився 1972 року в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський національний університет та Академію державного управління. Має досвід управлінської роботи в компаніях та органах влади. З 2004 року — генеральний директор Дніпропетровського академічного театру опери та балету. За підсумками сезонів 2006 та 2010 років у конкурсі театрального Придніпров’я «Січеславна» був визнаний переможцем у номінації «Кращий директор театру».